Алла Пушкарчук: Реабілітаційний захід сімейного формату у Ворохті для українських воїнів та їх родин

Facebooktwittergoogle_plusredditpinterestlinkedinmail 

Алла Пушкарчук: Реабілітаційний захід сімейного формату у Ворохті для українських воїнів та їх родин

 

У смт Ворохта Івано-Франківської області з 28-го вересня по 4-те жовтня проходив перший реабілітаційний захід сімейного формату для українських воїнів та їх родин.

Гірське повітря непомітними краплями вологи омиває суху шкіру. Ліси, що безмежними пасмами височіють одразу за твоїм вікном, поволі огортаються важкими туманними полотнами. Грудна клітка високо підіймається, щоразу намагаючись вдихнути якомога глибше. І ти усміхаєшся. Сам собі. Поки що абсолютно не розуміючи, яким для тебе буде наступний тиждень, але приблизно уявляючи, яким для нього будеш ти.

Перший ранок у Ворохті, невеличкому гірському містечку, з якимись абсолютно хаотично розкиданими будинками, що, подібно до грибів, виринають із суцільних зелених заростей.

Крізь сон, доволі міцний і такий бажаний опісля довгої і виснажливої дороги мало не через усю країну, чутно щось до чорта набридливе, хоч і дрібне. Це – звичайнісінький дзвоник, що на даний момент не збирається припиняти свого звучання, допоки ти не вийдеш на вулицю, щоб разом з усіма підбадьорити свої тіло і дух ранковою руханкою. Або хоча б, допоки не вилізеш з-під білосніжної ковдри. Ну хоча би це!

Саме такого ранку, зовсім незвичного, незпрогнозованого, проте цілком безпечного, трепетного і здатного закохати в себе, могло б і не бути в житті добровольців, їх дружин та їх малечі, якби не зусилля цілої прірви людей, причому з різних кутків нашої планети.

Ідея спільного проекту родинного типу для українських військових, у якому мали б місце і психологічний тренінг, і етнокультурний відпочинок, виникла у розмові американця російського походження Романа Торговітського та канадійки українського походження Руслани Вжезневської на базі 5-го окремого батальйону ДУК ПС у серпні 2015-го.
Руслана – координатор Help Us Help The Children – проекту Благодійного фонду “Допомога Україні,” та президент Міжнародного благодійного фонду “Нове Покоління”, що вже 23 роки займаються організацією регулярних таборів у Ворохті для дітей із сиротинців, а тепер і для дітей бійців Небесної сотні та АТО. Також МБФ “Нове покоління” з допомогою психотерапевтів, волонтерів, протягом останнього року провели 8 (!) десятиденних циклів реабілітації для сімей полеглих бійців та родин Небесної сотні.

Роман – засновник та директор Wounded Warrior Ukraine, проекту підготовки ветеранів-інструкторів із подолання бойової травми.

Участь у пілотному проекті була запропонована бійцям того ж таки 5-го батальйону, що вже більше року разом із іншими військовими підрозділими боронить рідну землю на Сході України. Тут зібрались ті, кого згуртував фронт, і ті, кого він місяцями розлучав. Побратими, які навряд чи зможуть коли-небуть назватись просто друзями чи знайомими, тиснутимуть один одному руки, запитуватимуть про справи на базі батальйону, ділитимуться планами на майбутнє. В повітрі зависатиме німе, але водночас страшно оглушливе «що далі?». Їх дружини будуть несміливо знайомитись між собою, в особливі моменти ніяковості переносячи увагу на дітлахів.

Не володіючи жодною конкретикою стосовно проекту, люди приїхали здебільшого на цікавий відпочинок. Зрештою, все залежить від того, під яким кутом ми дивимось на те чи інше словосполучення. А оскільки сім’ям для проживання було запропоновано готель «Хатки Руслани», що знаходиться одразу при в’їзді у Ворохту, слово «відпочинок» звучить цілком адекватно.

Подвір’я готелю, до речі абсолютно нетипового для сприйняття середньостатистичного українця, вкрите дрібним щебенем, акуратно посмуговане насадженнями вічнозелених рослин та квітів, що ось-ось уже перецвітають. Кожна з шести дерев’яних двоповерхових хаток прикрашена кущами рясної калини, пагонами містичної папороті та молодими смереками, особливу красу яких можна пізнати підвечір, коли вони починають миготіти і виблискувати дрібними вогниками, подібними до крапель чистої води.

На території «Хаток Руслани» (котру бійці одразу охрестили новою базою) також присутній ресторан «Донечки», цікавинкою якого, окрім легких, зовсім ненав’язливих гуцульських страв, є досить своєрідне побажання «Смачного» перед трапезою і «Дякую» опісля неї. Співробітники ресторану разом з дітьми гостей роблять це співаючи, при цьому мелодику змінюють кілька разів на тиждень.

Занурюючись в екзотичну для себе атмосферу комфорту, затишку, турботи, що відчувається на кожному кроці, у кожній дрібниці: чи це розпалений камін, чи лікувальний масаж, а чи це ідеально застелене ліжко, котре ти ліниво лишив скуйовдженим, – бійці, що умовно кажучи, вчора повернулись з фронту, і їх кохані, котрі нещодавно ще жили в нервовому очікуванні дзвінка, збагачуються силами відпустити свою скутість, замкненість, відчуження та відкритись людям, що знаходяться поруч.

Щоб змогти прийняти себе після війни. Звикнутись із життям в цивільному середовищі. Відродити в собі жагу пізнавати та творити світ разом з найріднішими. Стати завдяки побаченому та відчутому на війні сильнішим духом, стійкішим до негараздів, мудрішим у прийнятті рішень. Просто проговоривши те, що хвилює, просто послухавши з намаганням зрозуміти те, чим діляться люди, що власне весь цей час долали ті ж випробовування, що і ти.

Професійний психотерапевт, тренер, бодинаміст-практик, тернополянин Олег Гуковський, котрий і допомагав бійцям та їх дружинам терпеливо проаналізувати, розкласти по поличках, здавалося б, хоч і їх власний, але напрочуд сумбурний, хаотичний досвід війни, пояснює, що за методологічну основу реабілітаційного проекту слугували концепції бодинаміки (данська школа тілесно-орієнтованої психотерапії), що використовуються в усіх Тренінгах подолання бойової травми від Wounded Warrior Ukraine (гідність, зв’язок, ресурсність, прикладний характер). Окрім щоденних психотерапевтичних груп було багато активностей, що відновлювали відчуття вкоріненості в свій народ, рідну землю: гончарство, кобзарство, гра на дримбі, виготовлення воскових свічок, ляльок-мотанок, оберегів зі шкіри, дерева. Спільна діяльність та спільні випробування родин у рафтингу (запаморочливо ейфорійний спуск гірською річкою), поході на Піп Іван (третя за висотою вершина України, 2028м), саджанні дерев сприяли взаєморозумінню та знаходженню нових точок дотику.

Хлопці та чоловіки здебільшого воліють заперечувати будь-які натяки на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), часто з необережності плутаючи цю абревіатуру з ПТРД (протитанкова рушниця Дегтярьова) чи з ПТРС (протитанкова рушниця Симонова), часто переводячи все у фронтові жарти.

Але з кожним наступним днем, проведеним у Ворохті, їх спогади та думки ставали більш розкутими і менш однобокими. Ділячись тим, що бентежить, дратує, зводить з розуму, або ж просто не підлягає осмисленню тут, в мирному житті, де підступно свистить хіба старенький чайник, люди роблять перші кроки у віднайдені себе поза межами фронту.

І дружини, що на початках надто відсторонено долучалися до експресивних розмов про страх, небезпеку, втрати, ніби відчуваючи себе другорядними поруч з, хоч і власними чоловіками, але все ж фронтовиками, згодом несміливо, словом за слово, відкривали іншу сторону війни – жіночу. У цій стороні теж є страх, небезпека і втрати, але з інакшим присмаком гіркоти. Говорячи один одному про це відверто вголос, ми стираємо кордони непорозумінь.

І це довелося б робити навпомацки, спотикаючись і падаючи, і, можливо, навіть не знаходячи сил підвестись, якби у складних закутках людської свідомості подружжям не допомагали б орієнтуватись професійні психотерапевти Роман та Олег, котрі намагались донести прості істини: вплив війни на людину очевидний, наявність його природна і нормальна, варто лише навчитись цей вплив використовувати з користю для себе.

Організатори проекту, натхненні результатами зробленої роботи, діляться також планами на майбутнє: «Подібні заходи в такому родинному форматі хочемо зробити регулярними, щоб максимальна кількість добровольців змогла відчути народну вдячність та любов. Це – сила горизонтальних стосунків, ми робимо свою справу для друзів, побратимів, гідних воїнів, багато з яких пожертвували всім за можливість захищати нас із вами!»

Джерело: https://www.facebook.com/alla.push/posts/541695432661335

Comments

comments